В «наш» час вчителів не вибирали. Дітей було більше, люди були простіші, вчителі... Взагалі-то їх і тоді вже вистачало різних: як професіоналів, так і людей, забрели в цю професію випадково. Але батькам доводилося сподіватися на долю. Адже "ставати в позу", мовляв, цей учитель мене не влаштовує, подайте-но іншого, було абсолютно неприпустимо.

А вже про те, щоб поскаржитися на вчителя, не могло бути й мови. Повага до даної професії було непорушне. На жаль, цим користувалися багато зовсім не по праву. Батькам же залишалося тільки сподіватися на кращу долю для свого чада, або всіляко шукати підходи до наявної наставниці. Підходи, до речі, вже тоді були ой які різні!

Тепер все інакше. Батькам не тільки представилася можливість вибирати школу для своєї дитини, але і заздалегідь познайомитися з педагогами, порівняти, вибрати кращого. От тільки поняття про кращому в даному випадку дуже субєктивно. Основні критерії відбору – вік, педагогічний стаж, категорія, особисті якості. Отже, кому віддається перевага – молоденької вчительки, нещодавно закінчила ВУЗ або тієї, яка в питанні викладання «собаку зїла»? Зазвичай верх бере друге. А адже методики, за якими найчастіше навчають педагоги «в роках» давно вже застаріли. Час диктує свої підходи до сучасної молоді, так і до викладання в цілому, і дітям займатися за радянськими шаблонами тепер вже зовсім нецікаво. У молодих вчителів є шанс опинитися з дітьми «на одній хвилі», зрозуміло, при правильному підході і певному старанні. Вони не пригнічені шаблонностью радянської школи, більш вільні у судженнях.

Тепер про категорії. Особисто була свідком того, як батьки мало не побилися за місце в класі у вчителя з вищою категорією. Але, поспілкувавшись з іншими педагогами, я почула: «Та вона просто карєристка! Головне, щоб все було ідеально на папері, а діти – на другий план. Ці здачі на категорію – така тяганина! Весь вільний час забирають! Коли вже тут до дітей підходи шукати та розробляти методики..

.» І знову ж особисто була свідком, як потім в середині навчального року деякі батьки перевели своїх дітей з класу цього педагога в іншій – без усяких категорій.

Ну а вже про особистих якостях говорити можна нескінченно. Яким все-таки вчитель повинен бути? Важко сказати. Перша моя вчителька була неприваблива, якась незграбна, з вічно нечесаной копицею чорних-пречерных волосся. Ми, діти, спочатку боялися до неї підійти і називали «Бабою-Ягою». Але вже назавтра бігли стрімголов в клас, передчуття зустрічі. І всі чотири перших роки ми все більше закохувалися в неї, – добру, розумну, яка любить дітей і живе тільки ними, їхніми інтересами, їх проблемами. Два роки тому її не стало. І ми – колишні школярі – дізнавшись про це, зїхалися з усіх кінців країни. Я теж приїхала в місто свого дитинства, щоб віддати Данину поваги першій моїй вчительці.

Не знаю, як повинен виглядати педагог, як повинен подати себе. Не знаю, як повинен говорити – знаю лише одне: він повинен любити свою справу, любити дітей.

А батьки все-таки повинні вибирати. Дай Бог нам всім зробити правильний вибір.

Свежие записи: