Прийняття рішення про усиновлення або удочеріння

Тому перед тим як брати на виховання в сімї всі повинні одноголосно прийняти рішення про те, що вони дійсно хочуть прийняти дитину. Якщо у прийомній сімї виникають розбіжності з цього приводу – дитина сазу ж відчує напруга. Виховання у прийомній сімї передбачає, що батьки повинні мати особливі якості, а, що найважливіше – велика кількість терпіння, любові і турботи.

Потрібно памятати про те, що діти часто приходять з інтернатів, тому їх виховання зовсім не таке, яке дається в сімях. Батьки повинні бути готовими до емоційних труднощів, які можуть спостерігатися у прийомну дитину. До появи в прийомну сімю, такі діти відчувають серйозну нестачу уваги. Найгірше на їх психіку діє відсутність матері. Вже давно доведено, що діти, які не ростуть в сімї, можуть відставати в розвитку. Справа в тому, що найбільш розвинені, спокійні, емоційно врівноважені діти – це ті, яких з дитинства оточували материнським теплом. А ось у вихованців інтернату всього цього немає. Тому в прийомній сімї, перш за все, необхідно постійно доводити дитині, що він може довіряти своїм батькам, покладатися на них. Звичайно ж, це може вийти далеко не відразу. Дитина може досить довго звикати до нових батьків, цуратися їх, переживати моральні труднощі у зближенні з ними.

Педагогіка для прийомних батьків

Памятайте про те, що важкий характер дитини сформувався за перебування в дитячому будинку. Тому не треба злитися і ображатися на нього. Памятайте про те, що ви дорослі люди, які виросли в зовсім іншому світі. Щоб виховати таку дитину, необхідно не засуджувати його, а розуміти.

Ну і, звичайно ж, батьки повинні орієнтуватися в основних педагогічних закони, про які ми й поговоримо далі.

Наприклад, раніше вважалося, що мораль є основним педагогічним методом. Проте вже давно доведено, що мало дітей, особливо важких, адекватно реагують на моралізаторство. Найчастіше, вони сперечаються, суперечать або просто ігнорують. А бувають і такі випадки, коли після повчальних бесід, діти, навпаки, починають робити зло своїм батькам і діяти протилежно тому, що прозвучало в нравоучениях. Тому зараз багато педагоги відмовляються від такого методу. Але це зовсім не означає, що не потрібно говорити з дитиною і пояснювати йому, як необхідно вести себе в тих чи інших ситуаціях. Просто вам потрібно висловлюватися так, щоб дитина вас почув. Тому перш за все, орієнтуйтеся на його вік. Наприклад, якщо малюк молодшого шкільного віку, тоді повчальний розповідь, можна перетворити на цікаву казку, яка буде нести певний зміст і пояснювати, як потрібно себе вести, а чого робити не варто. Якщо ж вам необхідно поговорити з підлітком, тоді говоріть з ним, як з дорослим, рівним людиною, ні в якому разі не використовуючи повчальний тон.

У цьому випадку, дитині не буде здаватися, що він для вас маленький і нетямущий, зявиться більше шансів, що підліток задумається, адже він відчує себе самостійною людиною.

І останнє, про що завжди варто памятати – це ваші емоції. Діти з дитячих будинків складніше переносять крик і грубі слова. Тому намагайтеся вести себе стримано і ніколи навіть не натякайте на те, що він для вас не рідна. Якщо дитина завжди буде впевнений в тому, що його по-справжньому люблять, довіряють і вважають рідною, з часом він навчиться прислухатися, розуміти та сприймати всі ваші укази і поради.

Автор: Кашовар Ганна Олександрівна
  • 11:50, 3 лютого 2012
  • 8165
  • Коментувати

    Свежие записи: