Її привезли в неділю. У тихому відділенні, де, в основному, лікувалися пацієнти зрілого та похилого віку, її появу було помічено. По палатах поповзли чутки.

Говорили, що вона наркоманка, що у неї цироз печінки. Дивувалися, що, мовляв, цироз ж у алкоголіків буває, у неї звідки? У відділенні атмосфера стала тривожніше. Навіть медпрацівники ніби вирвалися з свого повсякденного розміреності і стали швидше пересуватися по коридору. У четвер пройшов слух, що її привязували до ліжка, тому що буйно себе вела. В цей же час по коридору відділення ходила, як заведена, інша пацієнтка. З явною печаткою алкоголізму на обличчі, садном від удару на переніссі і хрипким голосом. Вона лізла туди, куди пацієнтам шлях закритий, і було чути, як її окликають медсестри і санітарки: «Жінка, туди не можна!» Ця пацієнтка потрапила на лікування у звязку з отруєнням сурогатами алкоголю, знову ж таки, за чутками, якими ділилися один з одним пацієнти відділення. Першу пацієнтку привіз її майже що чоловік, який потім приїжджав до неї пару днів і пропав. Батьків і родичів у неї не було. В добавок до цирозу на останній стадії у неї була пневмонія. Вона кашляла з кровю, чим викликала обурення інших жінок, які користувалися жіночим туалетом і знаходили там криваві плювки. З обуренням говорили, що вони можуть підчепити ВІЛ. Друга продовжувала маячити тут і там у відділенні, досить навязливо стріляла сигарети, цікавилася, чи не піде хтось прямо зараз в магазин. Було видно, яку реакцію викликають ці жінки у інших пацієнтів. Різке засудження. Страх і гнів.

Обурення. Люди у відділенні ніби провели межу між «ми» і «вони». У спілкуванні пацієнтів в холі, де стояли крісла з диванами і шафи з книгами, ці дві жінки не брали участь. Їм явно було не до цього. Не до спілкування і не до людей. Відділення вони залишили в один день. У пятницю вранці у коридорах було чути пересуди про те, що отруєна сурогатами алкоголю пацієнтка влаштувала їм «веселу» ніч. У цю ніч у неї сталося нетримання сечі і калу прямо в ліжку, в палаті. І, по всій видимості, вона таки знайшла те, що шукала. Для неї надійшла виписка з відділення у звязку з порушенням режиму. А ввечері пятниці був справжній переполох. Докторів було на диво багато. Медсестри не просто ходили швидко, вони бігали.

Приїжджали поліцейські. Просто жінка наркоманка, з пневмонією і цирозом, померла. І її повезли в морг. Смерть завжди залишається смертю.

У суботу вранці її жаліли, з подивом говорили: «Як же так? Така молода, і померла!» Смерть людини, як і хвороба, гідна жалю. Але в черговий раз я переконався в тому, що людям часто властиве подвійне ставлення до наркоманів та алкоголіків: з одного боку, залежність сприймається як щось глобальне, неминуче, як даність

Свежие записи: