Дискусії викликає сам перелік навчальних дисциплін, і найгостріші суперечки – які з них є обовязковими, а які просто не потрібні. Лають освіта за надмірну дорожнечу для батьків і держбюджету, і при цьому – обурюються низькими зарплатами освітян та матеріальною базою пересічних шкіл. Дружно викривають корупцію і продовжують робити «подарунки» та «презенти» вчителям і директорам шкіл.

Ненавидять ЄДІ – і наймають репетиторів для натаскивания улюблених чад на його здачу.

І це лише найбільш розхожі і найбільш кричущі проблеми системи освіти в цілому. Однак навіть вони, при всій їх безперечної значимості вторинні. Досі не вирішеним залишається головне питання – а кого, власне, повинна готувати школа? У радянські часи все було начебто ясно: метою шкільної освіти проголошувалося виховання гармонійної, творчої, всебічно розвиненої особистості. Проти цього ніхто, власне, не заперечував і тоді, так і сьогодні сперечатися з подібною постановкою питання вирішуються не багато. Радянський Союз цілком законно пишався своєю системою освіти, вважаючи її найкращою у світі. Втім, і американці дотримувалися аналогічного погляду, щоправда, по відношенню до своєї освіти.

Американізація російського шкільної освіти

Як відомо, основою американської філософії є прагматизм, кредо якого – «все повинно приносити користь!» а вже коли західна цивілізація ідеалом вже давно бачить людини споживаючої, то саме на його виховання і спрямовані зусилля педагогів. Іронічні рядки «вчилися потроху, чому-небудь і як-небудь» стали, як не дивно, керівництвом до дії вже для кількох поколінь американських вчителів. І цей же принцип повільно, але вірно стає ведучим і у вітчизняній освіті.

Підсумки вже видно: представники виріс при демократії покоління вільні, розкуті, впевнені в собі, практичні, але при цьому позбавлені того обсягу знань, який двадцять років тому вважалися необхідними для випускника початкової школи. Сьогодні їх не має навіть більшість студентів, що прийшли після школи до внз. І біда не тільки у відсутності тієї чи іншої основної інформації, на зразок таблиці множення. За великим рахунком, при наявності мінімального досвіду роботи з компютером (а це зараз вміють практично всі школярі), дізнатися, скільки буде тричі шість», можна і в інтернеті. Біда в тому, що у нинішніх старшокласників немає системи знань і навичок, включаючи усний рахунок, читання, не кажучи вже про сильно хромающем правописі.

Спілкуються між собою переважно в інтернеті дітям легше вивчити «албанська языг», ніж запамятати, що «ча, ща» – пишеться з літерою «а».

І що далі?

Вже підзабулася за давністю років фраза великого Бісмарка про те, що битву при Седані виграли не гармати і рушниці, а німецький шкільний вчитель.

Слідуючи його логіці, нам, можливо, варто було б визнати, що «холодну війну» все-таки виграв американський вчитель. Але чомусь визнавати цього не хочеться – хоча б тому, що шкільна освіта в РФ куди більше втратила, ніж набула досить енергійно насаджується зверху американізації. Причому усвідомлений цей малоприємний факту вже давно і вчителями, і батьками.

І не варто втішатись тим, що в сусідніх Україні чи Молдові все йде ще гірше – падати вниз, як відомо, легше, ніж підніматися. Мабуть, на самому верху має бути чітке розуміння перспектив подальшого розвитку країни в цілому. Коли Радянський Союз називали, причому несправедливо «Верхньою Вольтою з ракетами». Несправедливо в першу чергу, тому що жодна з африканських країн за два з лишком десятиліття після загибелі СРСР будувати ракети так і не навчилася.

У Росії (в числі дуже небагатьох країн) поки що це виходить. Але дивлячись на подальший прогрес освіти в Росії, доводиться визнати, що перспектива стати «Верхньою Вольтою без ракет» не така вже й фантастична.

А про те, що буває з країнами з великими запасами корисних копалин, але без ракет, ми, на жаль, знаємо добре. І тому якщо вам цікава подальша доля власних дітей та онуків – змушуйте їх вчитися. Це ніколи не було легко і далеко не завжди давала віддачу, еквівалентну хоча б затраченим зусиллям. Але іншого шляху, на жаль, просто немає.

Свежие записи: